У даній стрічці є одна вельми неприємна сцена, яка, мабуть, і відвертає так сильно людей від подібних фільмів. Це сцена забою корови, яка триває біля п'яти хвилин. Варто просто пропустити її, аби це не псувало загальне враження від фільму, який у подальшому з даною сценою не пов'язаний.
Кульмінаційна сцена фільму демонструє, що наші герої не хочуть жити поодинці. Коли дівчину відкидає чоловік, вона спокійно вмикає музику у ванній кімнаті та розрізає вени. Ця сцена виглядає дуже естетично, адже її надзвичайно світле волосся та білява шкіра поєднуються з невеликим струменем червоної крові. Творці фільму не викликають тут у глядачів жодного співчуття ані до жінки, ні до чоловіка. Натомість, вони викликають глибоке розуміння даних дій, які немає сенсу засуджувати чи схвалювати. Фактично, саме та кров, що струменіє з її руки у воду, відіграє катарсичну роль. Героїня символічно приносить себе саму в жертву. Вона не є винною, сумувати за нею ніхто не стане (тож, її дія не викличе розбрату у "племені" скотозабійників). Більше того, цей акт вона здійснює абсолютно вільно і без участі сторонніх людей, тож за її смертю не слідуватиме чиясь помста.
Але цим фільм не завершується. Нашій героїні притаманна ще одна риса: прискіпливість. На скотобійні вона працює інспектором якості продукту і коли вона помічає, що туша на декілька міліметрів за габаритами відрізняється від найвищого ґатунку, то ставить їй нижчу оцінку. Вона не робить це зі злості чи ненависті. Вона просто чесно виконує свою роботу. Прискіпливість притаманна їй і в інших сферах. Вона ретельно витирає стіл від будь-яких плям чи крихт, та й вирішує покінчити життя самогубством дуже обережно, у ванній кімнаті, наповненій водою, адже вона не хоче заплямувати підлогу чи стіни. Так от, коли вона поступово помирає від крововиливу, перестає працювати магнітофон з музикою, що порушує гармонію її стану. Більше того, їй хтось зателефонував. Вона не може не відповісти на дзвінок навіть у такому стані, адже це суперечило б її загальній поведінці. До того ж, вона знає, що їй телефонує саме він, адже ні в кого іншого немає її номеру. Вона виходить з кімнати за телефоном та дізнається, що він хоче з нею зустрітися. Це все змінює. Тепер вона не може померти як ритуальна жертва, адже є людина, з якою вона безпосередньо пов'язана обопільними почуттями. Так, вона перев'язує руку, прибирає у квартирі, їде в лікарню, аби все правильно зробити з пораненням та приїжджає до нього. Коли вони прокидаються разом, то вона під час сніданку швидко змітає за столу крихти. Раніше вони бачити спільні сновидіння, а тепер ми знаємо, що цієї ночі їм нічого не наснилося.
Сни відіграють значну роль у цьому фільмі. Не є важливим що саме їм сниться. Варто лише зазначити, що вони завжди є оленями десь у лісі, де є вона. І більше нічого живого з ними немає. Так, уві сні виражається їхня тілесність. У реальному житті вони до того могли іноді розмовляти, проте жодних доторків у них не було. Фактично, в реальності вони мали душі, а уві сні - тіла. Ми знаємо, що для головної героїні будь-який фізичний контакт був проблематичним. Втім, на що декілька разів звертає увагу фільм, це не розповсюджувалося на їхні сновидіння. Але і сни не були досконалим існуванням, адже там вони взагалі не могли розмовляти і взаємодіяли лише тілесно. Спроба самогубства наприкінці змінила цю ситуацію. По-перше, сам акт самогубства був саме тілесним актом. По-друге, такий вчинок продемонстрував, що її життя не має сенсу без людини, яку вона кохає. Вона не померла, а зате пробудила тілесність кровопусканням. Коли у фінальній сцені вони були разом та мали статевий акт, її тілесність вже була поєднана з душею, тому олені зі сновидінь просто зникли за відсутності розриву та настання гармонії.
Рекомендую подивитися цей фільм.
Я б поставила йому 9 з 10.