На перший погляд спільного між фільмами мало, як і між текстами та будівлями. Так, вони зроблені різними командами, розповідають різні історії, які відбуваються у різні періоди у різних локаціях, і роблять це в різних жанрах. Але чи дійсно вони настільки різні? Можливо, митці вхопили «дух епохи», а нам треба його лише збагнути? Принаймні, варто спробувати.

Що об’єднує ці різні фільми? По-перше, варто зазначити особливу увагу до специфічного гумору усіх трьох фільмів. Джокеру видається смішним те, що є жахливим і жорстоким для інших. У фільмах Тарантіно жахливість смішного наявна завжди, і цей фільм не виняток. Тільки не кажіть, що вам не було все-таки смішно наприкінці фільму спостерігати цю жахливу і жорстоку «битву». Якщо звернутися до «Паразитів», то там більше все-таки страшно ніж смішно, але неочікуваність того, наскільки погано все розгортається, і як різко це відбувається у порівнянні з першою половиною фільму все одно робить свою справу.

То що, дивний гумор і є особливістю нашої доби? Навряд чи. Варто поглянути не лише на форму, але і на зміст. Усі три фільми певним чином зачіпають одну важливу проблему: напруга між бідними та багатими.

Почнемо з «Паразитів». Весь цей фільм, фактично, збудований навколо того, як бідні, отримуючи можливість, «висмоктують всі соки» з багатих, але і як багаті настільки далекі від проблем бідних та вельми безпомічні без них. Так, замість задоволення роллю сина як репетитора, або ще максимум доньки як репетиторки, сім’я бідних призводить до звільнення гувернантки та водія сім’ї багатих, аби зайняти їхнє місце. Вони прагнуть стати багатими, що найбільше виражається у епізоді, коли багата сім’я поїхала на відпочинок, а бідні розпивають їхній алкоголь та споглядають дощ у їхньому домі. А щодо безпомічних багатих, то за відсутності гувернантки вони не могли ні їжі приготувати, ні посуд помити (у посудомийці навіть!), ні одяг випрати. Вони не бачать свого життя без постійної присутності у ньому помічників, але водночас абсолютно не розуміють, як їхні помічники живуть, якими турботами переймаються і так далі. Дуже важливо також зауважити, що як бідні, так і багаті, виглядають доволі непривабливо. Ми бачимо агресивну реакцію бідних на багатих наприкінці фільму (згадаймо, що тато з бідної сім’ї солідаризувався з чоловіком гувернантки та вбив тата з багатої сім’ї), але ця реакція не романтизована.

Рухаючись далі, «Одного разу… у Голлівуді» також містить проблему бідних та багатих. Там є приклад дуже багатих людей (Шерон Тейт і Роман Поланскі), які живуть нічим не схвильованим життям. Також ми бачимо відмінність життя заможного Ріка Далтона від життя його дублера-водія-друга-помічника по життю Кліффа Бута. Також тут є секта Чарльза Менсона, до якої належать, по суті, бідні люди, які «паразитують» на власникові ранчо. Окрім того, члени секти у фільмі зацікавлені саме у вбивстві аристократів-свиней, у чому теж прослідковується протест бідних проти багатих.

Нарешті, «Джокер», подібно до «Паразитів», майже повністю побудований навколо соціального конфлікту між бідними та багатими. Джокер з бідної сім’ї. Потенційно він має багатого батька, який кинув його маму, адже вона була з іншого соціального прошарку (одна з версій). Над ним також знущаються та його кілька разів серйозно б’ють ненажерливі багаті хлопці. Паралельно у самому Ґотемі люди незадоволені владою. Коли Джокер вбиває своїх багатих катів, чимало бідних вважають його героєм та виходять на протести у масках клоунів. Зрештою, Джокер у ефірі вбиває аристократичного телеведучого, а його послідовники вбивають його батька-не-батька на очах у юного Бетмена, його сина. Вбивають також і матір Бетмена.

З контексту нам відомо, що ситуація у місті доволі погана. Бідні живуть бідно, а багаті розважаються. При цьому у бідних забирають безпосередньо необхідне, як у Джокера забрали можливість відвідувати психіатриню та отримувати ліки, які допомагають справитися з психічним розладом.

Неоднозначним є лише питання щодо того, чи не романтизовані бідні та їхнє повстання проти багатих. Не дивним буде почути від лівих, що Джокер дійсно герой, а революція необхідна. Утім, складно сказати, чи намагався до цього закликати фільм. Все-таки, ми бачимо безлад, а також жорстокість, яка випливає з такого протистояння: у дитини вбивають на очах батьків. Чи можуть такі вбивці бути героями?

Відповідно, головною темою наразі можна вважати зростання напруги між бідними та багатими, очевидну нахабність у цій ситуації багатих, але і не таку вже й привабливість бідних. До того ж, в усіх фільмах є трагікомічна класова боротьба, яка, утім, не призводить до зняття проблеми. Чи надовго ця тема, цей дух затримається? Наш світ змінюється значно швидше ніж раніше, тож можливо і ні. Можливо, це лише тема року, 2019-го року, який вже підходить до завершення. Однак можливо, ми ще побачимо реальні наслідки зростання напруги між бідними і багатими.